Курс валют: $ - 26,5 / 26,9; € - 31,0 / 31,6
Написати в редакцію
X

Дякуємо що ви з нами!

Де поділись інваліди в СРСР після 2 Світової війни. Відео для людей не із чутливим сприйняттям

05-09-2020

8424

куди ділись інваліди в СРСР

 

Автор фото - Анатолій Грахов. У 1966 р знімок отримав міжнародну премію в Амстердамі. На батьківщині цей знімок виставляти йому заборонили.

 

куди ділись інваліди в СРСР

 

«Невідомий», - так і назвав цей малюнок художник Добров.  Пізніше вдалося начебто з'ясувати (але лише приблизно), що це був Герой СРСР Григорій Волошин.  Він був льотчиком і вижив, протаранивши ворожий літак.  Вижив - і проіснував «Невідомим» в Валаамском інтернаті 29 років.  У 1994 році завдяки портрету з'явився його син, який і поставили на ігуменському кладовищі, де ховали померлих інвалідів,єдиний пам'ятник із червоною зіркою.  Решта могили залишилися безіменними, порослі травою ...

 

Син розповідав, що батько перебував у Ленінградській лікарні. В один день його просто там не стало. Куди його відвезли ніхто не казав. На Валаам їхати заборонили. Скоріш за все могилу показали абсолютно випадкову, щоб хоч якось заспокоїти почуття сина.

 

 

Автор портрету розповідав, що  вПритулку, де були інваліди ВВВ бігали пацюки розміром з котів. Вони видирали в сліпих інвалідів хліб прамо під час їжі. Умови проживання були жахливими. Жодних кних, ліків, лікарів. По смерті людям навіть не ставили пам'ятників.

 

 


2 Світова війна принесла надзвичайно багато жертв СРСР (за офіційною статистикою – 23 мільйони, за неофіційною – 43 мільйони). Окрім вбитих було велике число інвалідів. Попри перемогу країна переживала розруху, тому інваліди мали дбати про себе якось самі. 

 

Уявіть собі солдата – переможця у 2 Світовій війні. В голові зринає постать бравого молодого офіцера із купою медалей та твердим поглядом в майбутнє. 

куди ділись інваліди в СРСР

Проте частина переможців мали ампутовані кінцівки, обпалені обличчя, сліпоту, психічні захворювання, викликані кантузіями та пережитим. 

куди ділись інваліди в СРСР

Мало того, інвалід не може прогодувати себе сам, фізичні та душевні травми не покидають переможця у війні. Він усвідомлює свою безпомічність та непотрібність державі. Виходів не багато і як правило – це стакан та жебрацтво.

 

Станом на 1 лютого 1946 року в Україні проживали до півмільйона інвалідів радянсько-німецької війни. З них до першої групи інвалідності належав 79152 чоловік, другої – 229 560, третьої – 154 954. Практично кожен десятий фронтовик-інвалід (39 880 осіб) мав офіцерське звання. Серед останніх налічувалося 21 503 інваліди другої групи. Потім ішли представники третьої (16 539 осіб) і першої (1038) груп інвалідності.

 

Загалом в СРСР було близько 450  інвалідів із ампутованими канцівками. Де вони ділись?

 

 Можливо, якби Союз замість показового відбудування берліну подбав про соціальне становище інвалідів, їхню реабілітацію, - картина була б другою. Але в Сталіна знайшлось значно ефективніше та дешевше рішення.


У перші повоєнні роки "інвалідських" пенсій ветерани війни, понівечені на фронтах, не отримували. Навіть на копійчану допомогу, яку чомусь називали "рентою", і то могли претендувати тільки фронтовики з першою або другою групою інвалідності. Представники першої категорії отримували від держави 80–150 рублів на місяць, другим належало вдвічі менше від цієї суми (в 1945–1948 роках розмір ренти постійно змінювався). Наскільки мізерними були ці кошти, стає зрозуміло при порівнянні їх із цінами на продукти й одяг. Наприклад, улітку 1947-го за літр молока на ринку просили 10 рублів, кіло свинини вартувало 120, а пуд жита – 850. Звичайний чоловічий костюм у "заштатному" сільпо коштував "захмарні" 700–800 рублів.

 

 

Окрім "фіксованої" суми покаліченим війною ветеранам також давали "пайок". Інвалід Павло Котельков, який був затриманий ОУНівською Службою безпеки за підозрою у співпраці з НКВД, стверджував, що в його щомісячний пайок входили 9 кг борошна, по 400 г сухарів, цукру, коров'ячого масла та олії, літр гасу, 4 кг солі і дещо з американського одягу. Втім, розміри цих пайків незабаром почали зменшуватися. Наприклад, улітку 1946-го уродженець Волноваського району Сталінської області Дмитро Левченко, маючи другу групу інвалідності, отримував тільки так званий хлібний пайок, причому його розмір був на 50% меншим, як раніше.

 

 

З 1946 року вночі почали відловлювати інвалідів та примусово відправляти в закриті заклади лікування. Без їхньої згоди, без повідомлення родичів, без права переписки та відвідувань.


Любителі Союзу зазначать. Що відправка інвалідів в своєрідні «будинки піклування» - це світова практика та турбота про героїв війни, проте чому заборонялась переписка, чому заборонялось відвідування родичами, а місця вибирались неприступні – острови, віддалені закинуті монастирі.

 

У різних українських регіонах функціонували 12 будинків-інтернатів для інвалідів без певного місця проживання. Там дах над головою знайшли 544 ветерани війни. Як же велося фронтовикам із каліцтвами у цих закладах? Життям вони там, звичайно, не насолоджувалися. Наприклад, "мешканців" Старобешівського інтернату (Сталінська область) влада забула забезпечити подушками, вони спали на допотопних солом'яних матрацах. А ліжко, яке видавали в інтернаті, перевіряльники визнали "непридатним для використання". "Оскільки культурно-масова робота в закладі – на низькому рівні, зростає хуліганство і різанина", – повідомляли про побут Старобешівського інтернату для інвалідів у документі МДБ.
 


Тим інвалідам які помирали в таких закладах не ставили навіть пам’ятників, умови утримування були жахливими: криси бігали як в себе вдома, видираючи їжу в сліпих, умови харчування ще гірші ніж в концтаборах. До 1970 року в таких закладах навіть не відзначався День перемоги.

 

куди ділись інваліди в СРСР
Це була просто відправка помирати. Медсестри згадують, як «чемоданів» - солдатів із ампутованими руками та ногами підвішували в саду, щоб вони «дихали повітрям». Часто їх забували забрати на ніч. Після чого на ранок натрапляли вже на охоловші тіла. 

 


Найвідомішим та найстрашнішим для інвалідів вважався притулок на острові Валаам. «Лікарня» знаходилась за 200 кілометрів від цивілізації. Жодних відвідувачів, жодних випадкових свідків. В цьому притулку навіть не було штатних лікарів, жодні операції не проводились. Не видавались також медикаменти. Багато людей, як могли, закінчували життя самогубством. 

 


По смерті героям війни навіть не ставили пам’ятників. Більшість рідних після 46-49 років вже ніколи не побачили своїх родичів, героїв війни, яким не пощастило стати інвалідами. 

 


Те як Радянський Союз поводився із своїми інвалідами ще раз показує всю сутність тоталітарного режиму, якому була байдужа доля громадян!

Відео-контент для Вас :

Отримуйте інсайди, та інформацію, яку ми не можемо опублікувати на сайті в нашому телеграм каналі Наша Країна.

"Наша країна" зацікавлена у якісному та об'єктивному висвітленні сьогодення. Якщо ви маєте цікаву інформацію (дії корупціонерів, вчинки політиків, курйози, прекрасні місця України) - напишіть нам nashakrainainfo@gmail.com, ми з радістю її опублікуємо. Разом ми зробимо Україну кращою!
Підписатись