Курс валют: $ - 27,0 / 27,4; € - 32 / 32,6
Написати в редакцію
X

Дякуємо що ви з нами!

Політолог: Путін підтримує Лукашенка, бо боїться революції в Росії

09-02-2020

751

Білоруси продовжують мирні громадянські протести і страйки у зв’язку із фальшуванням виборів, відстоюючи свої права та вимагаючи відставки Олександра Лукашенка, а також проведення нового, прозорого, чесного і демократичного волевиявлення.

 

Нещодавно Володимир Путін заявив, що Росія визнала легітимність виборів президента у Білорусі, які відбулися 9 серпня, і привітав Лукашенка з «перемогою». Також, за словами Путіна, у справі виборів із боку західних спостерігачів була «завчасно підготовлена позиція».

 

 

Із заяв Путіна можна зрозуміти, що він буде підтримувати Лукашенка. Господар Кремля не хоче замінювати Лукашенка кимось іншим, бо боїться, що вдала революція у Білорусі може стати прикладом для росіян. 

 

«Путін, дочекавшись м’якої реакції Заходу, визнав, що гру можна виграти і тому заявив про намір твердо підтримувати Лукашенка в його зусиллях утриматися у владі. Треба наголосити, що це відповідає особистому інтересу Путіна, що не означає, що відповідає інтересам Росії. Путін, як правитель Кремля, повинен взяти до уваги розрахунок, що приклад ефективної демократичної революції у Білорусі підірве його власний режим у Росії. Білоруські протести можуть бути заразними для росіян. Але водночас спроба збереження контролю та російських впливів у Білорусі не є ідентичною спробі утримати Лукашенку при владі. Лукашенка не є гарантією цих впливів, Росія має значно більші інструменти впливу. Звісно, тепер Лукашенко буде клієнтом Путіна. Однак він ускладнює цю операцію і збільшує її кошт. Тож якби не внутрішній характер політичної сцени у Росії, не цей страх перед заразливим прикладом ефективної революції, то Росія, мабуть, шукала б інших шляхів збереження свого панування. Однак у цьому випадку, через зацікавленість Путіна як російського правителя, він буде брати участь у придушенні революції на боці Лукашенка».

 

 

Слід нагадати, що раніше Путін був більш категоричним і заявляв про формування резерву силовиків, яких, у разі необхідності, можуть відправити «на допомогу» у Білорусь. За словами господаря Кремля, про це його теж попросив Лукашенка. Путін сказав, що в договорі про Союзну державу Росії та Білорусі, а також в умовах Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ) є положення про те, що держави-члени повинні надавати допомогу «в обороні суверенітету, зовнішніх кордонів і в захисті стабільності».

 

 

Пшемислав Журавський вель Ґраєвський вважає, що Росія хоче якомога меншим коштом зберегти свої впливи у Білорусі:

 

«Відкрите збройне втручання дуже би збільшувало ці кошти, особливо, у відносинах із Заходом. Крім того, воно перетворило би білорусів, котрі налаштовані проти Лукашенки, але не є нині глибоко антиросійськими, саме у такий антиросійський народ, як це було у випадку України. З другого боку, Путіну, який має можливість використання власних сил під прикриттям білоруських угрупувань, не вдасться це завжди приховувати. Так, у випадку нестачі вірних Лукашенці білоруських силовиків їх можуть підсилити російськими підрозділами. Проблема, однак, полягає у масштабах опору, у коштах, а також кінцевих цілях. Загалом я оптиміст, бо силовими методами можна придушити рух, але неможливо його ліквідувати. І я думаю, що масштаби національного пробудження є такими, що без масових репресій у сталінському стилі ліквідувати цей білоруський рух неможливо. Його можна загнати у підпілля, усунути з площ та вулиць, але повернення до ментального стану, що панував ще декілька тижнів тому, не буде. Хоча це не означає, що диктатори при владі можуть не піддатися спокусі застосування збройної сили».

 

 

«Однак Білорусь знаходиться у так званому „рускому мірі” і це, попри все, із цими протестами не зміниться. Однак я не сумніваюся, що якщо ми подивимося на довшу дистанцію, то Білорусь не залишиться тако, які досі. І те, що сьогодні може зробити Європейський Союз, – це, безсумнівно, балансувати між дратуванням Росії, яка ставиться до Білорусі абсолютно принципово, і тиском на режим Лукашенки з точки зору пом’якшення режиму, запровадження прозорості, хоча й контрольованої, прозорості, яка рано чи пізно досягне рівня постлукашенківської Білорусі. Однак цей сценарій все ще дуже туманний, і одне можна сказати напевно – росіяни не відступлять. Про це свідчать щонайменше заяви Путіна про створення спеціальних угрупувань силовиків, тобто бажання реалізації так званої доктрини Брєжнєва, а також, можливо, доктрини Ґєрасімова, що означає межу офіційних та неофіційних змішаних заходів, що мають міцно тримати Білорусь під контролем. Білорусь Лукашенки, який є досить важким партнером для Росії, але все ж партнером, який не заскочить. Росія не може прийняти когось, хто був би сумнівним в іграх за уніфікацію, створення союзної держави, а отже повну інтеграцію Росії та Білорусі протягом кількох-кільканадцяти років».

 

 

Репертуар засобів впливу, які має Росія як спадкоємиця царської Росії і Радянського Союзу, є дуже розгорнутим і насправді зіштовхує Європейський Союз, у першу чергу як одне ціле, – наголошує доктор Ґжеґож Ґіль. Він зауважує, що наразі санкції ЄС проти білоруських посадовців не матимуть жодного, крім символічного значення. При цьому він теж нагадує, що Євроспільнота не є повністю безпорадною, бо від 2009 року вона веде діалог у межах ініціативи Східного партнерства:

 

«Однак, немає сумнівів, що із цих шести держав Східного партнерства, три – Азербайджан, Білорусь та Вірменія – передусім сприймають діалог з Брюсселем виключно у тактичних категоріях, аби водночас іноді грати на носі Росії, наприклад, як це робила Білорусь у контексті надто агресивних планів стосовно її інкорпорації. Уже сьогодні Білорусь у військовому значенні є дуже поглинутою, автономія її збройних сил дуже обмежена. По суті, це продовження Західного військового округу, у якому домінують сили РФ. Функція Білорусі як буфера, що відокремлює Росію від держав, „неприхильно” налаштованих до неї, як вона це сьогодні каже, тобто країн Центрально-Східної Європи, а „неприхильних” тільки тому, що вони називають речі своїми іменами – анексію Криму анексією, а війну на Донбасі агресією, – не зміниться. Питання тільки, у якій формулі – чи це буде незалежна Білорусь, чи вже одна із союзних республік? Але я впевнений, що репертуар засобів та переваг у перетягуванні струн має Москва. Власне кажучи, який спільний знаменник можуть мати 27 держав ЄС із абсолютно різною зацікавленістю у ситуації у Білорусі?».  

 

 

Професор Ґжеґож Ґіль теж звертає увагу на виразний проросійський сентимент більшості білоруського суспільства, навіть якщо здебільшого це суспільство не хоче інтеграції Росії та Білорусі. А тому, на його думку, слід очікувати гібридної, змішаної форми «братньої допомоги» з боку РФ.

 

«Суверенітет Білорусі у військовому та політичному значенні, м’яко кажучи, частковий. Модель інтеграції з Російською Федерацією є, щонайменше з точки зору офіційних документів, достатньо поступальною. А тому алегорія, використана професором Кшиштофом Щерським, не є аж такою віддаленою, у зв’язку з чим варто подумати про критичні моменти, за межі яких Росія не дозволить вийти. Формулювання принципів доктрини Брежнєва відбулося вже після вторгнення радянських військ у Чехословаччину, хоча насправді її застосовували й раніше. Один із пунктів доктрини категорично забороняв країнам Східного блоку виходити із Організації Варшавського договору. Якщо проводити аналогії, то у цій ситуації для Білорусі було би, наприклад, неможливо вийти з Організації Договору про колективну безпеку або з Єдиного економічного простору». 

 

 

За словами Москви, у випадку можливих офіційних перемовин на тему ситуації у Білорусі у них повинні брати участь теж Німеччина і Франція, тобто йдеться про той самий склад, як і у випадку війни в Україні. Тому професор Реґіня-Захарський вважає, що це було би повторення «нормандського формату». Він нагадав, що результати нормандського формату у справі України є незначними, і для росіян там є навіть додані вартості, оскільки цей формат вилучає можливість будь-якого наративу, що вказує на Росію як на учасницю війни в Україні.

 

 

 

 

 

 
 
 
Отримуйте інсайди, та інформацію, яку ми не можемо опублікувати на сайті в нашому телеграм каналі Наша Країна.

"Наша країна" зацікавлена у якісному та об'єктивному висвітленні сьогодення. Якщо ви маєте цікаву інформацію (дії корупціонерів, вчинки політиків, курйози, прекрасні місця України) - напишіть нам nashakrainainfo@gmail.com, ми з радістю її опублікуємо. Разом ми зробимо Україну кращою!
Підписатись